2024-08-01 09:32 update: 2024-08-01, 10:07
Банер з нагоди 80-ї річниці Варшавського повстання. Фотоілюстрація. Fot. PAP/Szymon Pulcyn
1 серпня 1944 року о 17 годині за рішенням командування Армії Крайової у Варшаві розпочалося повстання. Героїчна і самотня боротьба поляків проти німців тривала 63 дні. Метою була повністю незалежна Польща, вільна від німецької окупації та радянського панування.
"Ніхто у Варшаві в ті сонячні липневі дні – коли вночі було чути гуркіт артилерії на сході – не усвідомлював, що найгірше ще попереду. Ніхто навіть у найсміливіших мріях не міг уявити, що агонія міста та його мешканців ще попереду", – згадував Збіґнєв Мруз, повстанець, через багато років. Він був одним із близько 40 тис. солдатів Армії Крайової, які з нетерпінням чекали наказу йти в бій після п'яти років жорстокої німецької окупації. Рішення залежало від ситуації щодо суверенітету Польщі влітку 1944 року.
Встановлення Армією Крайовою контролю над містом до приходу радянських військ і влада Польської підпільної держави, що діяла від імені польського уряду у вигнанні, мала стати активом у боротьбі за незалежність від СРСР. Сподівалися, що викриття у Варшаві цивільної влади, пов'язаної з Урядовою делегацією для Польщі, буде особливо важливим у зв'язку зі створенням маріонеткового Польського комітету національного визволення, створеного Сталіним.
Командування Армії Крайової вважало, що Червона армія стратегічно налаштована на швидке взяття Варшави. Очікувалося, що кількаденні бої закінчаться до того, як радянські війська увійдуть до міста. Також очікувалася допомога від союзників.
Прем'єр-міністр Польщі Станіслав Миколайчик, вирушаючи на переговори зі Сталіним наприкінці липня 1944 року, сподівався, що можливий спалах повстання в столиці посилить його переговорну позицію щодо Радянського Союзу. Однак думку прем'єр-міністра не поділяв головнокомандувач, генерал Казімєж Соснковський, який вважав, що в нинішній ситуації збройне повстання не має політичного сенсу і в кращому випадку призведе до зміни однієї окупації на іншу. У депеші до генерала Коморовського він писав: "З огляду на швидке просування радянської окупації на територію країни, необхідно прагнути зберегти біологічну субстанцію нації перед обличчям подвійної загрози винищення". Попри таку позицію, генерал Соснковський не віддав однозначного наказу про повстання.
На рішення розпочати бої в столиці вплинули також дії радянської пропаганди. Наприкінці липня на вулицях Варшави почали з'являтися прокламації, в яких повідомлялося, що штаб Армії Крайової втік, а командування Армії Крайової перебрало на себе командування збройними силами підпілля. Своєю чергою, радіостанція "Костюшко", яку радянська влада передала Союзу польських патріотів, закликала варшав'ян до негайної боротьби. У цій ситуації штаб Армії Крайової побоювався, що комуністичний саботаж може призвести до неконтрольованих і стихійних збройних повстань під проводом комуністів.
На користь початку боїв у столиці також свідчила евакуація німецького цивільного населення і військ у другій половині липня 1944 року, а також видимі ознаки падіння морального духу німецької адміністрації та армії, спричинені ситуацією на фронті та невдалим замахом на Гітлера 20 липня 1944 року.
Існували також серйозні побоювання щодо наслідків бойкоту наказу варшавського воєводи Людвіга Фішера, який закликав варшавських чоловіків віком від 17 до 65 років з'явитися 28 липня 1944 року у визначені місця в столиці для будівництва укріплень. Була небезпека, що німецькі війська можуть розбити військові структури підпілля і не допустити початку повстання. Крім того, в останні дні липня німці відновили зґвалтування і репресії проти населення та розстріли в'язнів.
Наказ про початок повстання видав 31 липня 1944 року командувач Армії Крайової генерал Тадеуш Коморовський (Бор), отримавши схвалення урядового делегата Яна С. Янковського.
1 серпня 1944 року до боротьби в столиці долучилося близько 40-50 тисяч повстанців. Однак лише кожен четвертий з них міг розраховувати на те, що розпочне її зі зброєю в руках. Повстанці не змогли досягти жодної зі своїх ключових цілей, зокрема, захопити один з мостів чи аеропорт. Однак на звільнених територіях кількох районів їм вдалося створити замінник незалежних органів влади республіки.
Почувши про повстання у Варшаві, рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер видав наказ, в якому говорилося "Кожен житель має бути вбитий, полонених не брати, Варшава має бути зрівняна з землею і таким чином подати застрашливий приклад усій Європі". Наслідком цього наказу став геноцид цивільного населення, здійснений німцями та їхніми колаборантами, який набув особливого розмаху у районах міста – Волі та Охоті.
Протягом 63 днів повстанці, підтримувані кількома повітряними десантуваннями озброєння союзників, вели героїчну і майже повністю самотню боротьбу проти німецьких сил. Нарешті, за відсутності будь-яких перспектив для подальших бойових дій, 2 жовтня 1944 року представники штабу Армії Крайової полковник Казімєж Іранек-Осмецький (Ярецький) і підполковник Зиґмунт Добровольський (Зиндрам) підписали договір про припинення бойових дій у Варшаві в помешканні обергрупенфюрера СС Еріха фон дем Баха в Ожарові.
Згідно з умовами угоди, солдати Армії Крайової мали користуватися всіма положеннями Женевської конвенції про поводження з військовополоненими 1929 року, як тільки вони складуть зброю. Такі права були надані солдатам Армії Крайової, які потрапили в полон до німців під час боїв, що точилися з початку серпня у Варшаві. Німці також надали права військовополонених членам повстанських допоміжних сил.
У підписаному документі німці також заявили, що особи, визнані військовополоненими, "не будуть переслідуватися за свою військову або політичну діяльність як під час боїв у Варшаві, так і в попередній період, навіть якщо вони будуть звільнені з таборів для військовополонених". Щодо цивільного населення, яке перебувало в місті під час боїв, німці запевнили, що колективна відповідальність до нього не застосовуватиметься.
Професор Норман Дейвіс у книзі "Повстання '44" про реалізацію угоди від 2 жовтня 1944 року писав так: "Переважна більшість військовополонених Армії Крайової була – відповідно до угоди – відправлена назад до звичайних таборів для військовополонених під наглядом Вермахту. (...) Жінок, які потрапили в полон, відповідно до угоди, відправляли до спеціальних таборів (...) або просто звільняли. Однак з плином часу, коли початкова маса почала танути, стали очевидними більш неприємні аспекти нацистської машини. Коли було зроблено остаточний підрахунок, виявилося, що понад 100 тис. варшав'ян було відправлено на примусові роботи до Рейху, всупереч угоді про припинення військових дій у Варшаві, а ще кілька десятків тисяч було поміщено в концентраційні табори СС, включаючи Равенсбрюк, Освенцим і Маутхаузен".
Під час боїв у Варшаві загинули близько 18 тис. повстанців і 25 тис. було поранено. Загинуло також бл. 3,5 тис. солдатів з дивізії Костюшка. Втрати цивільного населення були величезними й становили близько 180 тис. загиблих. Вцілілі мешканці Варшави, близько 500 тис., були вигнані з міста, яке після повстання було майже повністю зруйноване. Спеціальні німецькі війська, використовуючи динаміт і важку техніку, знищували будівлі та інфраструктуру Варшави, часто майже неушкоджені після повстання, аж до початку радянського наступу в січні 1945 року.
Понад 15 тис. повстанців, у тому числі 2 тис. жінок, потрапили до німецького полону. Серед них було майже все керівництво Армії Крайової, разом з генералом Коморовським, якого 30 вересня 1944 року президент Польщі Владиславом Рачкевичем призначив головнокомандувачем.
У зверненні "До польського народу", опублікованому наступного дня після капітуляції, Національна рада міністрів і Рада національної єдності з гіркотою констатували: "Ми не отримали ефективної допомоги. (...) З нами поводилися гірше, ніж з союзниками Гітлера: Італії, Румунії, Фінляндії. (...) Варшавське повстання, яке відбулося в серпні, провалилося в той самий час, коли наша армія допомагала визволяти Францію, Бельгію та Нідерланди, через відсутність ефективної допомоги. Сьогодні ми утримуємося від оцінки цієї трагічної події. Нехай справедливий Бог розсудить страшну несправедливість, яка спіткала польський народ, і нехай накладе справедливу кару на її винуватців".
З падінням Варшавського повстання народилася його легенда. У комуністичні роки церемонії перед пам'ятником Gloria Victis на варшавському цвинтарі Повонзки стали простором свободи та протистояння комуністичній пропаганді, яка применшувала значення повстання і затушовувала зусилля Армії Крайової. (PAP)
Автор: Michał Szukała
Опр. Roman Havryshchak
hav/
